Львівська обласна клінічна лікарня має тривалу та славну історію становлення та розвитку.
Утворення лікарні було ініційовано рескриптом Імператора Йосипа ІІ від 30 червня 1783 року, відповідно з яким у будівлю Колегії Піярів було перенесено шпиталь Братів Милосердя (Боніфратрів), які до цього часу займали приміщення костьола св. Лаврентія по вулиці Личаківській. Лікарня отримала назву Аllgemeinen Krankenhaus – Загальний шпиталь.
З 1 червня 1785 року керівництво лікарнею обійняв протомедик, було створено відділення: для хворих, божевільних та породіль, а також невелике клінічне відділення, на базі якого мали навчатись студенти новоствореного медичного факультету Львівського університету. Утримання хворих в усіх відділеннях здійснювалось за рахунок місцевого та крайового бюджетів, клінічне відділення фінансувалось урядом та отримувало дотації з навчального фонду.
Постановою Вищого Міністерства від 19 січня 1854 року за №15.236 Загальний шпиталь отримав назву Крайовий загальний шпиталь у Львові, та «визнаний як заклад, на який адміністрація львівського магістрату не може чинити жодного впливу, так як він є призначений не тільки для місцевих, але також для інших хворих». Обов’язок утримання відділення для породілль та божевільних знову покладено на крайові фонди.
Після переходу лікарні під юрисдикцію Крайового відділу впорядкуванню підлягали всі, без винятку, сфери діяльності. Найпершим кроком було запрошення Сестер Милосердя (1870 р.), до обов’язків яких належали догляд за хворими, приготування простих ліків, ведення кухні та пральні. Наступним кроком стало значне збільшення посад в лікарні, а також – прийняття «Службової інструкції» (1878 р.), котрою врегульовувались відносини між службами, встановлювався контроль за якістю медичної допомоги хворим шляхом введення постійних чергувань. Лікарів було зобов’язано надавати наукові звіти стосовно своєї роботи. Розроблено також відповідні норми харчування на підставі наукових спостережень. Службовцям шпиталю надавалось повне утримання з метою запобігання зловживань.
У 1850 році шпиталь отримав можливість для закінчення будови східного крила головної будівлі, але так як коштів критично не вистачало – добудова тривала аж до 1885 року. Тоді ж було закуплено територію для розширення вулиці до моргу.
В 1875 році відділення для божевільних зі Львівського загального шпиталю було перенесено в спеціально збудовану будівлю на Кульпаркові (ухвала Крайового сейму від 25 травня) з подальшою метою організації там лікарні на 500 ліжок.
В ці ж роки було організовано хімічну лабораторію та збудовано прозекторій, пральню, лазню, перероблено каналізаційні канали, проведено водогони та гасове освітлення.
У 1893 році було закуплено будинок з садом на вулиці Пекарській для корпусів інфекційних відділень.
У 1894-95 рр. збудовано споруду пологового будинку, в якому з 1898 р. розміщувалась також акушерсько-гінекологічна клініка. У 1898 році збудовано терапевтичний, хірургічний (для відповідних клінік) та адміністративний корпуси шпиталю. На решту запланованих клінічних споруд забракло коштів, і їх було розміщено в старому будинку шпиталю, який на той час і сам потребував термінової капітальної реконструкції.
У 1910 році відбулось наступне розширення Загального шпиталю за рахунок приєднання дитячої лікарні святої Софії та організації трьох дитячих відділень.
Реорганізація лікарні закінчилась у 1912 році побудовою нової відповідної будівлі для інфекційного відділення по вулиці Пекарській.
У 1940 році – заснування Львівського державного медичного інституту на базі медичного факультету університету з передачею у його власність корпусів лікарні під назвою Клініки Львівського державного медичного інституту – наказ МОЗ Української РСР від 01.01.1940 р.
У 1959 – реорганізація Львівського державного медичного інституту із відокремленням клінік та утворенням Львівської обласної клінічної лікарні – наказ МОЗ Української РСР за №26 від 15.01.1959, наказ Львівського облздороввідділу за №73 від 21.02.1959 р., наказ по Львівському медінституту за №60/1 від 05.03.1959 р.
Впродовж більш як 230 років діяльності на базі лікарні створювались перші в Галичині загальні та спеціалізовані відділення та медичні служби: акушерство, психіатрія (відділення для божевільних), терапія (відділення внутрішніх хвороб), хірургія (відділення зовнішніх хвороб, з 1894 – хірургічне), педіатрія, дерматологія (сифілітично-псоріатичне відділення, надалі – шкірних хвороб), офтальмологія, гінекологія (відділення жіночих хвороб), неврологія (обсерваційне відділення для нервово та психічно хворих), інфекційних хвороб, отоларингологія (амбулаторний прийом та стаціонарне лікування), урологія (амбулаторний прийом та позаштатні урологічні ліжка в складі хірургічного відділення), онкологія і радіологія, нейрохірургія, відкрита Загальна амбулаторія.
Лікарями Загального шпиталю/Львівської обласної клінічної лікарні впроваджувались в практику нові технології лікування, оперативних втручань та реабілітації, вивчались проблеми лікування та діагностики завдяки участі у наукових товариствах та спільних дослідженнях не лише із науковцями медичного факультету/інституту Львівського університету, а й із інших відділень університету та Львівської політехніки, а також міжнародній співпраці.
Зокрема, одним із таких видатних досягнень було впровадження телемедицини та телемедичних технологій.
